Starship 11 - сходинка до нової ери Starlink v3
SpaceX провела нове випробування системи запуску супутників зі Starship. Чому супутники Starlink v3 відкривають нову еру та створюють гігантський відрив від конкурентів?
13 жовтня 2025 року SpaceX провела одинадцятий політ Starship — і цього разу головним випробуванням стали не двигуни й не теплозахист. Головна подія відбулася вже після виходу з атмосфери: з верхнього ступеня Ship 38 були випущені вісім симуляторів нових супутників Starlink v3.
У попередньому випробуванні Starship 10 відбулось перше випробування механізмів запуску супутників. У цьому польоті Starship 11 виконав більш детальне практичне тестування системи розгортання супутників майбутнього покоління мережі Starlink, яка має підняти пропускну здатність у десятки разів.
Випробування, що наближає нову еру
Starship стартував із бази Starbase (Техас) о 23:23 UTC. Після відокремлення Booster B15-2 здійснив контрольоване приводнення в Мексиканській затоці, а Ship 38 виконав серію маневрів, імітуючи справжню орбітальну місію.
Ключовим моментом став запуск восьми макетів Starlink v3 — масо-габаритних симуляторів, що відтворюють форму, вагу й центр мас реальних супутників. Це дозволило команді SpaceX перевірити поведінку вантажного відсіку, механізми розгортання та аеродинаміку під час відділення об’єктів у мікрогравітації.
За словами інженерів, ця фаза польоту дала критичні дані для майбутніх орбітальних місій, коли Starship вперше нестиме десятки справжніх супутників v3.
Що тестували на цей раз:
Механіку випуску — як відкривається обтічник, як поводиться структура при різних кутах відділення.
Динаміку маси — чи зберігає корабель стабільність після послідовного скидання кількох об’єктів.
Термічні умови — як поводиться відсік після розгерметизації та скидання об’єктів.
Розгінну систему — короткі імпульси RCS-двигунів для корекції після деплою.
Усе це — не просто демонстрація, а пряма підготовка до запусків справжніх супутників v3, що вже виготовляються на лінії в Редмонді.
Чому це важливо
Starlink v3 — це масштабна еволюція всієї мережі. Кожен Starship-пуск нового типу зможе виводити понад 50 тонн вантажу.
Наразі кожний запуск Falcon 9 виводить на орбіти по 23–28 відносно легких апаратів Starlink V2 Mini Optimized. Кожний запуск Starship зможе виводити вдвічі більшу кількість супутників, але кожен такий Starlink v3 вже належить до суттєво вищої категорії і по вазі, і по можливостям.
Після Flight 11 SpaceX офіційно завершує серію Block 2 і переходить до Starship V3 — з оновленими баками, вдосконаленими Raptor 3.5 і полегшеним корпусом. Саме ця версія має виконати перший орбітальний запуск справжніх супутників Starlink v3 у 2026 році.
Starlink v3 — що відомо про нове покоління супутників
Starlink v3 стане першим повноцінним поколінням, спроєктованим саме під можливості ракети Starship. Якщо нинішні V2 Mini Optimized, які запускає Falcon 9, — це еволюція в межах старих обмежень, то v3 відкриває зовсім інший масштаб мережі.
Сьогодні Falcon 9 виводить 23–28 супутників V2 Mini за пуск, кожен вагою близько 730–760 кг. Ці апарати несуть фазовані антени в Ku- та Ka-діапазонах, мають нову архітектуру живлення з підвищеною потужністю (~2,5 кВт на передавач), але все ще обмежені об’ємом та енергетикою Falcon 9. Їхня орбітальна пропускна здатність становить до 80 Гбіт/с, а міжсупутниковий лазерний зв’язок — експериментальний, і є лише на частині партій.
Starlink v3 проєктується зовсім інакше. Це — масштабований апарат класу 2 тонни, який можна запускати тільки Starship’ом. Розмах сонячних панелей зросте орієнтовно вдвічі, енергосистема — у 3–4 рази, а сумарна електрична потужність може перевищити 10–12 кВт. Для порівняння: це рівень невеликого телеком-супутника середньої орбіти.
Ключова різниця — у канальній ємності. Якщо V2 Mini забезпечує близько 80 Гбіт/с на користувацький канал, то v3 розрахований на ≈1 Тбіт/с на downlink і до 160 Гбіт/с на uplink. Разом із повноцінною системою міжсупутникових лазерних лінків (оптичні канали з пропускною здатністю понад 100 Гбіт/с кожен) це дає загальну мережеву пропускну здатність до 4 Тбіт/с на апарат.
Важливо й те, що v3 використовує нову архітектуру антен — повністю цифрові фазовані решітки з динамічним формуванням променя. Вони дозволяють «підсвічувати» десятки цілей одночасно, гнучко розподіляючи потужність між користувачами. Очікується, що кількість променів на супутник зросте з ~5 000 у V2 Mini до понад 15 000 у V3, що різко підвищить ефективність спектра.
Ще одна кардинальна зміна — система зв’язку між супутниками. Якщо V2 Mini використовував експериментальні лазерні модулі, то v3 отримає повноцінну LEO-mesh-архітектуру: кожен апарат зможе обмінюватися даними з чотирма сусідами, створюючи орбітальну магістраль незалежно від наземних станцій. Це дозволить передавати трафік континентами без проміжного маршрутування через шлюзи.
Завдяки більшій енергетиці та ефективнішим антенам очікується, що v3 зможе знизити затримки сигналу до рівня < 20 мс, а пропускну здатність на термінал — до кількох гігабіт/с для корпоративних і військових користувачів.
Усе це потребує нового класу носія. Саме тому Starship стане єдиним засобом доставки таких супутників: один пуск зможе нести 50–60 апаратів v3, додаючи понад 60 Тбіт/с пропускної здатності мережі за раз. Це більше, ніж уся перша фаза Starlink мала сумарно у 2021 році.
Отже, Starlink v3 — це не просто більший супутник. Це зміна самої архітектури мережі: повна опорна сітка на орбіті, масштабована як дата-центр у космосі.
V2 Mini закриває етап розширення; v3 — відкриває етап інтеграції, коли Starship і Starlink перетворюються на єдину платформу глобального зв’язку.
Чому перехід на Starship і Starlink v3 створює відрив, який важко подолати
Коли Starlink перейде на запуск супутників v3 зі Starship, баланс сил у всій індустрії різко зміститься. Причина проста — масштаб. Один пуск Starship здатен вивести стільки ж пропускної здатності, скільки десяток запусків Falcon 9, і зробити це за меншу ціну. Там, де конкуренти ще рахують кожен запуск, SpaceX отримає можливість розгортати мережу темпом, який ніхто не зможе повторити.
Starship відкриває не лише більший об’єм, а й нову економіку запусків. Повна багаторазовість означає, що собівартість орбітального місця падає до мінімуму. Якщо сьогодні доставка кілограма на орбіту коштує тисячі доларів, то в місіях Starship це будуть десятки або сотні. І ця різниця не теоретична — вона визначає, хто зможе дозволити собі тисячі апаратів, а хто — ні.
Самі супутники Starlink v3 змінюють суть системи. Їхня пропускна здатність у рази перевищує V2 Mini, а нова архітектура з лазерними міжсупутниковими каналами дозволяє передавати дані без прив’язки до наземних станцій. У результаті SpaceX отримує орбітальну магістраль зв’язку, яка працює незалежно від інфраструктури на Землі.
Конкуренти — OneWeb, Kuiper, Telesat — залишаються в межах традиційної моделі: дорогі запуски, обмежена маса, повільне розгортання. Starship + v3 виводять Starlink за межі цієї логіки. Відтепер розвиток мережі вимірюватиметься терабітами нової пропускної здатності на місяць, а не кількістю пусків.
Це не короткий “прорив”, а зміна масштабу, яку майже неможливо надолужити. SpaceX отримує систему, що розвивається експоненційно, тоді як усі інші рухаються лінійно. І саме тому відрив, який почнеться з перших реальних запусків v3, стане довгостроковою асиметрією на роки вперед.