OneWeb не збирається забувати російський космічний “гоп-стоп”
Кремль неодноразово використовував кримінальні методи в політиці - OneWeb втратила 36 супутників та гроші за їх запуск. Чи вдасться OneWeb отримати компенсацію?
Навесні 2022 року історія з OneWeb виглядала як черговий епізод в череді розривів між тзв. російською федерацією та Заходом у космічній галузі. Країна-агресор фактично відібрала в OneWeb супутники та вже сплачені за їх запуск гроші. Але тепер пропагандистичні та гучні заяви кремлівських посадовців перетворюються на докази порушення прав у міжнародному арбітражі.
OneWeb готувалася до чергового запуску своєї орбітальної групи з Байконура. Ракета «Союз-2.1б» уже стояла на старті, 36 супутників були інтегровані, контракти оплачені. І тут з’являється ультиматум. Керівник «Роскосмосу» Дмитро Рогозін публічно заявляє: запуск не відбудеться, якщо компанія не надасть гарантій «невійськового використання» супутників. Формально це ще можна було б подати як політичний жест або спробу перестрахування. Але майже одразу з’являється друга умова — значно відвертіша. Російська сторона вимагає, аби уряд Великобританії вийшов зі складу акціонерів OneWeb. Мовляв, поки Лондон займає «ворожу позицію», жодних запусків не буде.
Для комерційної компанії це звучало як абсурд. Контракт на запуск не передбачав жодних змін у структурі власності замовника. OneWeb умови не приймає. Запуск зривається. І тут пролунала фраза, яка згодом стане центральною для юридичної історії: Рогозін у телевізійному ефірі прямо заявляє, що гроші за контракт повернуті не будуть. Фактично — послуга не надана, але кошти залишаються у виконавця.
За кілька днів головний космічний гопнік кремля переходить у режим публічної демонстрації сили. У своєму Telegram-каналі він описує, як особисто дав вказівку зняти ракету зі стартового комплексу, повернути її в технічний корпус, а «звільнений» носій передати під інший запуск — іранського супутника. У дописах і коментарях звучить майже бравада: ракета оплачена, Росія нічого не втратила, замість OneWeb полетить інший апарат дружнього Ірану. Там же з’являється і пікантна деталь про «дзвінок від дуже високопоставленої людини», яку нібито проігнорували. Для внутрішньої аудиторії це подавалося як прояв суверенітету. Для юристів — як зафіксований у публічному просторі факт: ресурс, оплачений одним замовником, був свідомо та односторонньо перепризначений іншому.
Минув час, і те, що тоді виглядало як політичний конфлікт, почало трансформуватися у правову справу. OneWeb, уже у складі Eutelsat, звернулася до механізмів інвестиційного захисту. Підставою стала двостороння угода про захист інвестицій між СРСР і Великобританією — документ ще з кінця холодної війни, але формально все ще чинний. Вірогідно кремлівські юристи попросту не встигли “викреслити” його тим чи іншим шляхом з дотичного правового поля. Саме він відкриває шлях до інвестиційного арбітражу, якщо дії держави призводять до експропріації або її еквіваленту.
Справу розглядають за правилами ЮНСІТРАЛ — це не «суд ООН», як інколи пишуть у заголовках, а процедура ad hoc арбітражу, яку часто застосовують у спорах інвестор–держава. Такі процеси нерідко «приземляються» в Гаазі, де працює Постійна палата третейського суду і де є інфраструктура для подібних слухань. Це не означає автоматичної публічності: UNCITRAL-арбітражі можуть тривати роками майже без офіційних прес-релізів, а ключові документи залишаються закритими.
Юридична логіка OneWeb у цій історії доволі прозора. Держава через підконтрольну структуру висунула умови, не передбачені контрактом. Відмова їх прийняти призвела до зриву запуску. Кошти, сплачені за послугу, не повернули. Оплачений ресурс був використаний інакше. У мові інвестиційного права це легко складається у конструкцію «непрямої експропріації»: інвестора позбавили можливості розпоряджатися своєю інвестицією, а її економічна цінність була знецінена.
Тепер цей сюжет повільно, але невблаганно рухається коридорами міжнародного арбітражу. Якщо трибунал стане на бік інвестора, справа не закінчиться просто паперовим рішенням. Наступний етап — виконання. А це означає пошук російських активів за кордоном, спроби їх арешту або використання для задоволення вимог за рішенням арбітражу. Суверенний імунітет і санкції роблять цей процес складним, але не неможливим — практика попередніх років це показує. Отже OneWeb має всі шанси отримати відповідну компенсацію за космічний “гоп-стоп” кремлівського режиму.
У підсумку історія OneWeb виглядає вже не як епізод «космічної дипломатії», а як кейс про те, як публічні ультиматуми, відмова повертати гроші й демонстративне перепризначення запусків, можуть перетворитися на аргументи у Гаазі. Те, чим у 2022 році хизувалися як політичним та пропагандистським жестом, у 2026-му дедалі більше схоже на матеріал для рішення про відповідальність і багаторічні спроби стягнення. І саме в цьому — головний парадокс історії: слова, сказані «для телевізора», з часом можуть коштувати дорожче інших.
Ремарка автора: з боку кремля наразі йде активна “чистка” всіх публікацій офіційних та не дуже заяв Рогозіна з онлайн ресурсів кремлівського режиму. Тому розміщувати посилання на першоджерела на жаль не є можливим. Але вимогливий читач легко знайде чисельні републікації таких заяв просто скориставшись пошуком.