Як швидкісний супутниковий зв’язок змінив сучасне поле бою
Що змінилось на полі бою та чому? Наскільки фундаментальні та масштабні зміни? Наскільки унікальним є досвід України?
Короткий огляд причин та наслідків еволюції засобів зв’язку, котрі докорінно змінили правила на сучасному полі бою не лише в Україні. Цей матеріал подається як вступ до більш технічних наступних аналітичних публікацій.
24 лютого 2022 року почалась найпотужніша військова інвазія — угруповання збройних сил РФ вторглося до України. За день до цього хакерська атака вивела з ладу термінали найпоширенішої на той час у цій частині Європи мережі супутникового зв’язку. Агресор задіяв свою потужну компоненту РЕБ, успішно атакував цивільну телекомунікаційну інфраструктуру та розраховував на практично повну втрату керованості військами захисників України. Але сталось інакше…
Те, що амбітні плани російської агресії не вдалось реалізувати, насамперед — заслуга самих українців та відчайдушного національного спротиву. Протягом більш ніж трьох років технологічні фактори докорінно змінюють засоби війни, які відірвались від академічних уявлень, що досі панують у світі.
Що змінилось на полі бою?
Типова структура трафіку у військових мережах включає звичні дані — від C2-повідомлень, обміну даними командних систем та систем обізнаності, до логістичних та адміністративних потоків. У неї входять і потоки розвідки (SIGINT, ISR та інші), а також службові технічні дані, включно телеметрії та інше. Але одна складова залишалась недорозвиненою — відеопотоки та сенсорна телеметрія в реальному часі.
Раніше мережі супутникового зв’язку спиралися насамперед на геостаціонарні (GEO) супутники. Основним технічним обмеженням таких систем є невелика пропускна здатність та значна затримка сигналу. Використання «на ходу» вимагало рішень із цінами у десятки й навіть сотні тисяч доларів. Це створило низьку «стелю» за пропускною здатністю каналів, на яку й досі орієнтуються армії світу.
Динаміка та масштаб бойових дій в Україні наочно довели: класичні інфраструктури зв’язку не задовольняють сучасні потреби. Розвинені засоби РЕР і РЕБ створюють мінливий ландшафт, у якому будь-які традиційні системи стають ненадійними. Гнучкість і доступність супутникового зв’язку мали потрібний потенціал, але він залишався нереалізованим у потрібних масштабах.
І тут на сцену вийшов проєкт Ілона Маска — Starlink. Він став технологічним проривом і зруйнував цінові бар’єри індустрії. Висока пропускна здатність, цінова доступність, масштабованість і простота використання зробили його масовим. Українці швидко реалізували цей потенціал.
Використання дронів у війні можна розділити на епохи “до 2022” та “після 2022”. У будь-яких сценаріях критичним є передача відео, телеметрії та керування в реальному часі. Масштаб бойових дій в Україні показав: жодна інша система не здатна забезпечити такі потреби. Саме Starlink дав “квантовий стрибок” у масовому застосуванні безпілотних рішень. Це справді епоха «до Starlink» і «після Starlink».
Не усвідомлена реальність масштабів
Кількість активних терміналів Starlink в Україні вже давно перевищила 200 000. Це більше, ніж на решті європейського континенту разом. За три роки відбулись масштабні інтеграційні процеси, без яких ефективне використання було б неможливим. Саме інтеграція та масштабування стало вирішальним фактором.
У результаті з’явився якісний стрибок у керуванні боєм. Це ріст можливостей розвідки, дорозвідки, цілевказання. Але найбільше значення має масове застосування керованої зброї, яке вже дало назву війні — «війна дронів». Додатково важливо: агресор виявився неспроможним приглушити Starlink засобами РЕБ.
Можливість передавати й обробляти величезні обсяги відео та даних сенсорних мереж у реальному часі змінила військові дії на всіх рівнях — від тактичного до стратегічного. Саме це відкрило шлях до «війни дронів».
Недоліком є критична залежність від однієї системи — Starlink. Не заглиблюючись у технічні чи політичні аспекти, головне — в Україні вже формується інший тренд: гібридизація засобів зв’язку.
Потенціал та перспективи
Гібридизація систем зв’язку — це створення рішень, які дозволяють задіяти весь спектр каналів у будь-якому сценарії. Це вимагає уніфікації технологій і процесів, але саме вона стане фундаментом військового зв’язку майбутнього.
Варто підкреслити: український досвід масштабування супутникового зв’язку вже дав багато нового. А разом із гібридизацією принесе ще більше. Це і адаптація терміналів, не призначених для фронту, під бойові сценарії. Це інтеграція у критичні системи. Це й дослідження альтернатив — від наявних до власних терміналів і навіть супутникових сузір’їв.
Очевидно, ми стоїмо на порозі якісного глобального переходу у військовому зв’язку. Відкривається новий домен компетенцій, потрібний усім країнам, які прагнуть адаптувати оборону до сучасних загроз. Україна вже на шляху до лідерства завдяки досвіду й технологічному розвитку. Цей досвід уже стає об’єктом уваги й вартий ретельної адаптації іншими країнами.
У майбутньому на сторінках SkyLinker ще буде чимало публікацій із більш технічним та глибоким зануренням у наведені аспекти. Якщо когось цікавить більш глибока аналітика, розробка інформаційних чи навчальних матеріалів, проведення семінарів — ви можете звернутись із запитом на volodymyr@stepanets.eu.