SkyLinker

РЕБ проти Starlink: Що працює насправді?

SkyLinker — Fri, 04 Sep 2026 11:43:48 GMT

Вже п’ятий рік ми спостерігаємо, які зміни на поле бою вносять LEO SatCom системи, такі як Starlink. Використання Starlink Силами Оборони України на практиці не лише довело стійкість такого зв’язку, але і створило передумови для початку “Епохи війн дронів”.

В цій публікації ми детальніше пірнемо у надзвичайно важливий аспект — наскільки можуть бути ефективними сучасні засоби РЕБ у пригніченні такого типу зв’язку?

Для публічної класифікації та деталізації різноманіття засобів РЕП/РЕБ для протидії Starlink час ще не прийшов — в поточних умовах війни подібна інформація занадто чутлива для публічного простору. Колись згодом і ця інформація потрапить до публічного простору, щоб замінити пануючі там наразі пропагандистські парадигми та вигадані технічні характеристики.

А от розібратись із основними принципами роботи таких засобів та поверхнево оцінити ефективність того, що наразі використовують війська агресора в Україні ми спробуємо саме в цій статті.

—

З моменту початку використання Starlink в Україні, російські війська зіштовхнулись із кардинальним неспівпадінням своїх планів із реальністю. Сучасний, якісний та швидкий супутниковий зв’язок Starlink не вдалось пригнітити жодним засобом РЕП/РЕБ, яким міг оперувати противник на початку вторгнення.

Більше того, блокування доступу до Starlink на окупованих українських територіях, трагічно вплинуло на боєздатність окупаційних військ. Втрату спроможності використання цього засобу зв’язку противник досі не зміг компенсувати якісно.

Звісно, що розробка нових засобів РЕП/РЕБ, здатних подолати стійкість Starlink — стала високо пріоритетним завданням для науковців та інженерів противника. Перші спроби противника у 2022-2023 році не давали жодних значних результатів. Спроби “зашумлення” каналів прийому супутникових терміналів Starlink епізодично давали не більш, ніж виключно дрібний, обмежений локально ефект.

Повноцінні системи, розроблені саме для протидії Starlink, на полі бою ми побачили вже у 2024 році — це були такі собі прототипи систем “Пересвет”. Були звісно і інші… З того часу противник не припиняє розробку, розвиток та масштабування таких систем. Особливо у якості контрзаходів проти українських мідл-страйк та діп-страйк засобів.

Наразі і у ЗМІ, і у кулуарних розмовах, доволі часто ми чуємо, що “противник навчився вимикати Starlink”, про ті чи інші скарги пілотів дронів. Чи це дійсно так? Чи знайдено ефективні засоби глушіння LEO SatCom?

Як працює Starlink?

Для розуміння самої проблематики ми маємо розглянути принципи роботи супутникового зв’язку Starlink та його компоненти.

Як і у будь якому супутниковому зв’язку, ми маємо три основні компоненти системи — супутники, користувацькі термінали та наземну інфраструктуру.

Низькоорбітальне (LEO) сузір’я Starlink налічує наразі більше 11 000 активних сучасних супутників на орбітах із висотою 450–570 км. Тобто будь який термінал Starlink в Україні, в будь який момент часу має геометричну можливість встановити з’єднання із 60-80 супутниками.

Згадаємо також, що супутники Starlink літають над нами із великою кутовою швидкістю. Тобто якби ми хотіли відстежити такий супутник телескопом або направленою параболічною антеною, потрібно було б використовувати точний та швидкий сервопривід. Проліт таких супутників в зоні спостереження з землі дуже швидкий та займає від 3 до 10 хвилин.

Завдяки тому, що супутниковий термінал Starlink використовує Активну Фазовану Антенну Решітку (АФАР), він може взаємодіяти із будь яким супутником в зоні доступності. Зона доступності термінала — це такий собі конус, із кутом в 90-110 градусів. Тобто не весь небокрай.

Отже в залежності від направленості терміналу, йому завжди фізично доступні від 20 до 60 супутників орієнтовно. Завдяки технології Beam Switching, термінал Starlink завжди знаходить та підтримує готовність перемкнутись на один з цих супутників при втраті з’єднання з поточним.

Переважна більшість супутників Starlink обладнана оптичними міжсупутниковими каналами (OISL). Тобто майже всі супутники формують таку собі Mesh мережу. Це дозволяє не залежати від доступності наземної інфраструктури в зоні радіо досяжності супутника.

Тобто між терміналом та наземною інфраструктурою дані можуть передаватись через ланцюжок таких міжсупутникових з’єднань. У випадку втрати якогось наземного гейтвею, одного з багатьох, мережа Starlink попросту перенаправить трафік на інший.

Що тут може зробити РЕБ?

З вищенаведеного опису зрозуміло, що атакувати наземну інфраструктуру Starlink засобами РЕБ немає ані сенсу, ані можливостей. Отже розберемось — що взагалі можна тут атакувати?

Комунікація між терміналом та супутниками відбувається радіохвилями в Ku—діапазоні:

Downlink (вниз, від супутника до термінала) — 10,7 - 12,7 ГГц (зазвичай розділений на декілька програмно визначених каналів по ~250 МГц.)
Uplink (вгору, від термінала до супутника) — 14,0 - 14,5 ГГц (смуга 500 МГц, канали по ~60 - 62,5 МГц).

ГНСС

Для правильного націлення променя терміналу Starlink завжди потрібно знати свої координати та точне положення супутників. Така собі “космічна тригонометрія”. Для цього зазвичай використовується вбудований ГНСС приймач.

Саме тому немодифіковані термінали Starlink вразливі до тих засобів РЕП/РЕБ, які порушують роботу ГНСС. Але після того, як SpaceX “допилила” свій власний сервіс Starlink PNT, термінали старлінк стали менш залежними від ГНСС. Новий термінал Starlink V5 взагалі був представлений недавно ревізією без бортового ГНСС приймача взагалі. При цьому очікується і ревізія V5 із бортовим ГНСС терміналом.

Щоправда, можливість використання Starlink PNT для користувача компанія Ілона Маска обмежила у травні 2026 року. Але сама технологія Starlink PNT від цього з терміналів Starlink нікуди не зникла і продовжує працювати “під капотом” самих терміналів.

Супутники

Можливість “глушити” приймачі супутників на частотах передачі інформації терміналів відома давно і активно використовується відповідними засобами РЕП/РЕБ.

Але у випадку Starlink, та будь-якого іншого LEO сузір’я — задача значно складніша:

Потрібно одночасно глушити десятки супутників (і їх стає більше щотижня)
Висока кутова швидкість вимагає ну от дуже точного націлення на кожний супутник
Глушіння в Ku-діапазоні вимагає дуже дорогих рішень і дуже багато енергії

Тобто для ефективного виконання задачі пригнічення зв’язку Starlink в певній локації (стільнику H3 Level 5) потрібно одночасно та ефективно глушити (Jamming) фактично всі оті швидко пролітаючі супутники, які доступні терміналам в цій локації. Нагадаємо — це лише на сьогодні 20-80 супутників…

Для виконання такої задачі потрібна дуже складна та дорога система, здатна забезпечити близько 95 дБВт EIRP — це еквівалент 3,16 ГВт ефективної випромінюваної потужності у напрямку кожного супутника.

Завдяки точно направленій на супутник антені реальне енергоспоживання буде, звісно, значно меншим — але все одно може йтися про одиниці або десятки мегават на один такий канал. А тепер множимо це на десятки супутників, які треба одночасно супроводжувати окремими променями. Тут сумарне споживання дуже швидко переходить у сотні мегават і навіть гігаватний клас. Тобто для такої задачі вже може не вистачити потужності цілої великої електростанції.

Звісно що практично реалізувати такий сценарій неможливо. Тому противник обрав інший шлях — створення перешкод, які не глушать повністю прийом даних супутником, а лише вносять в нього певні імпульсні перешкоди.

Такий підхід дозволив вписатись у значно менший енергетичний бюджет, але ціною зменшення ефективності глушіння. Тобто противник виробляє системи із енергоспоживанням до десятків кВт, які здатні заглушити комунікацію від терміналу до супутника лише частково.

Таке глушіння зазвичай призводить до втрати від часток відсотка до 35% всіх пакетів даних (згідно з нашими спостереженнями), що надсилаються з терміналу Starlink в зоні роботи такого засобу РЕП/РЕБ. Для повного переривання зв’язку цього недостатньо. Але для перешкоджання керування дроном або передачі відеопотоку даних, якщо система не адаптована до таких умов — цілком достатньо.

Такі системи можуть бути розміщені як прямо на поверхні землі, так і у заглибленнях — їм потрібен лише вільний кут досяжності саме до супутників. Відповідно енергозабезпечення та маскування — тут основні обмежуючі фактори, але помірно легко вирішувальні.

Ефективність застосування таких засобів РЕП/РЕБ зазвичай обмежена цільовою локацією — шестикутниковий стільник H3 Resolution (Level) 5, еквівалентно плямі умовного діаметру 17 км та площею 252,9 км². Але здатність якісного “прикриття” такої локації адним комплексом — все ще під питанням. Вплив на сусідні локації можливий, але з розрахунку на інші кути випромінювання відносно антен супутників — ефективність значно менша та сумнівна.

Термінали

Супутникові термінали Starlink приймають дані з низькоорбітальних супутників, сигнал яких на порядки потужніший ніж сигнали з супутників ГНСС (MEO) або з геостаціонарних (GEO) супутників. Тому такі термінали відносно мало вразливі для засобів РЕП/РЕБ.

Але у випадку розташування доволі потужних випромінювачів на значних висотах, або у безпосередній близькості до випромінювачів, термінали Starlink звісно можуть зіштовхнутись із перешкодами та втраті певного відсотку переданих даних.

Тобто для прикриття певних локацій та об’єктів противник старається розмістити антени випромінювачів якомога вище — на дахах, вежах, топографічних висотах та т.п.. Обмежуючим фактором тут слугує можливість енергозабезпечення та маскування.

Варто відзначити і активну роботу противника над малопотужними засобами РЕП/РЕБ націлених на Starlink. Останнім часом з’являється все більше подібних засобів тактичного рівня. Принцип роботи той самий — внесення імпульсних перешкод у прийом даних терміналами Starlink.

Ефективність таких засобів відносно невелика. Але може призводити до втрати контролю над неадаптованими для таких умов засобами розвідки та ураження. Мова йде передусім про дрони, як повітряні, так і наземні чи морські. Тобто ефективність таких засобів сьогодні залежить частіше від ефекту несподіванки, ніж від системного використання

Як адаптуватись?

Всі перелічені вище засоби РЕП/РЕБ об’єднані однією рисою — вони малоефективні. Так, це звучить дивно. Особливо для тих, хто відчув їх вплив у вигляді втрати контролю над дроном та т.п.. Але давайте розберемось докладніше…

Енергетичний бюджет, значна ціна та складність таких засобів РЕП/РЕБ та інші фактори, призвели до простого результату — максимумом їх ефективності є лише ЧАСТКОВА втрата пакетів в комунікації між терміналом Starlink та супутниками.

Так, якщо ваша система не адаптована до часткової втрати пакетів, ви отримуєте цілком негативний результат — відпадають відеотрансляції, втрачається керування та т.п.. Тобто результат виглядає “достатньо ефективним”... Аж поки ви не проконтролюєте телеметрію Starlink і не побачите, що весь цей час ваш термінал залишається на зв’язку із супутником.

Тобто проблема, яку ви спостерігаєте не є проблемою втрати зв’язку терміналом Starlink із мережею супутників. Це проблема саме доставки ваших даних по супутниковому каналу зв’язку.

Якщо наприклад бортова система дрона застосовує в своїй комунікації адекватні мережеві технології, що дозволяють працювати в умовах великої втрати пакетів даних — ви можете навіть не помітити впливу цих засобів РЕП/РЕБ. Або відчути лише певне падіння пропускної здатності каналу.

Все, що потрібно для цього - скористатись вже існуючими рішеннями гарантованої доставки трафіку. Тобто задіяти вже потрібні системи та алгоритми на вже існуючому обладнанні.

Відповідні технології з’явились зовсім “не сьогодні”, та навіть “не вчора”... Мережеві рішення, які використовують принципи надлишковості, корекції та повторної передачі даних — все це доволі “старі добрі” технології для роботи в умовах нестабільного зв’язку.

Фахівцям рекомендуємо звернути увагу на:

Selective ARQ — вибіркова повторна передача лише тих пакетів, які були втрачені.
FEC / Erasure Coding — передача додаткових контрольних даних, які дозволяють відновити частину втрачених пакетів без повторної передачі. Сюди відносяться Reed–Solomon, Raptor/RaptorQ, RLNC та інші подібні алгоритми.
Interleaving — розносить пакети в часі, щоб серія послідовних втрат розподілялась між різними FEC-блоками і не перевищувала можливості їх відновлення.
Adaptive Hybrid FEC + ARQ — поєднання корекції та повторної передачі, при якому обсяг надлишкових даних автоматично змінюється залежно від поточного рівня втрат у каналі.

Звісно, забезпечення альтернативних додаткових каналів зв’язку — завжди добре рішення теж. Але не завжди доступне…

Звісно, така стійкість не безкоштовна — платити за неї доводиться частиною пропускної здатності, додатковим трафіком та, залежно від рішення, певним збільшенням затримки.

Висновки

Так, противник інтенсивно насичує поле бою засобами РЕБ для пригнічення Starlink. Ефективність цих засобів виглядає значною лише на перший погляд. Насправді їх технічна ефективність набагато нижча, якщо адаптувати технології зв’язку на мережевому рівні.

На жаль не існує якихось простих чарівних налаштувань, які дозволять терміналу Starlink ігнорувати згадані засоби РЕП/РЕБ. Але якщо сприймати Starlink лише як один з каналів передачі та прийому даних, то застосування найдоступніших вам технологічних рішень мережевого рівня, дозволить якщо не зовсім позбутись вразливості, то мінімізувати її до прийнятного рівня.

Тобто ваша задача попросту навчити свою систему стабільно працювати навіть при умовних 35% втрат пакетів, які можуть створювати такі засоби РЕБ. Це нівелює вплив на ваші засоби розвідки та ураження якщо не повністю, то у значній частині.

Отже, якщо ваша система зв’язку адаптована до відповідних умов, ефективність таких засобів РЕП/РЕБ проти Starlink стрімко наближається до нуля. При цьому самі ці системи залишаються дуже дорогими, складними та технологічно вимогливими виробами, на розробку і впровадження яких противник витратив значні ресурси. Витратив без досягнення мети…

Адаптація ваших систем - це не адаптація Starlink. Це адаптація наявної мережевої компоненти до нестабільних каналів зв’язку.

Не будемо також недооцінювати противника — існує вірогідність підвищення ефективності таких засобів РЕП/РЕБ з часом. Але і альтернативних засобів супутникового зв’язку, та й не лише них, теж стає більше з часом.

Та й у самої системи Starlink залишається ще технологічний резерв адаптації під технології пригнічення, які можуть придумати російські або китайські розробники. Програмна визначеність терміналів та супутників дозволяє доволі швидко міняти параметри роботи як всієї мережі, так і її окремих компонентів.

Отже, у ціх перегонах щита та меча, лідерство все ще зберігається саме за LEO SatCom.

Subscribe now

EW vs. Starlink: What Actually Works?

SkyLinker — Fri, 04 Sep 2026 11:43:39 GMT

For the fifth year, we have been observing the battlefield changes brought about by LEO SatCom systems, such as Starlink. The practical use of Starlink by the Ukrainian Defense Forces has not only proven the resilience of such communications but also laid the groundwork for the dawn of the “Drone Warfare Era.”

In this publication, we will dive deeper into a crucial aspect: how effective can modern Electronic Warfare (EW) systems be in suppressing this type of communication?

The time has not yet come for the public classification and detailing of the variety of ECM/EW (Electronic Countermeasures/Electronic Warfare) systems used to counter Starlink; under the current conditions of war, such information is too sensitive for the public domain. Eventually, this information will make its way into the public sphere to replace the prevailing propaganda paradigms and fabricated technical specifications currently dominating it.

However, we will attempt to understand the basic operational principles of such systems and superficially evaluate the effectiveness of what the aggressor’s forces are currently using in Ukraine in this article.

From the moment Starlink was first used in Ukraine, Russian forces faced a radical mismatch between their plans and reality. The modern, high-quality, and high-speed Starlink satellite communications could not be suppressed by any ECM/EW asset the enemy possessed at the beginning of the invasion.

Furthermore, blocking access to Starlink in the occupied Ukrainian territories tragically impacted the combat effectiveness of the occupying forces. The enemy has still not been able to adequately compensate for the loss of this communication capability.

Naturally, developing new ECM/EW systems capable of overcoming Starlink’s resilience became a high-priority task for the enemy’s scientists and engineers. The enemy’s initial attempts in 2022-2023 yielded no significant results. Attempts to “jam” the reception channels of Starlink satellite terminals occasionally produced nothing more than an exclusively minor, locally restricted effect.

We saw fully-fledged systems developed specifically to counter Starlink on the battlefield in 2024—these were essentially prototypes of the “Peresvet” systems. There were, of course, others...

Since then, the enemy has not stopped developing, improving, and scaling such systems. This is especially true regarding countermeasures against Ukrainian medium-strike and deep-strike assets.

Currently, both in the media and in backstage conversations, we frequently hear that “the enemy has learned to shut down Starlink,” alongside various complaints from drone pilots. Is this really the case? Have effective LEO SatCom jamming systems been found?

How Does Starlink Work?

To understand the core issue, we must examine the operational principles of Starlink satellite communications and its components.

As with any satellite communication network, we have three main system components: satellites, user terminals, and ground infrastructure.

The Starlink low Earth orbit (LEO) constellation currently consists of over 11,000 active modern satellites at altitudes of 450-570 km. This means that any Starlink terminal in Ukraine has the geometric capability to establish a connection with 60 to 80 satellites at any given moment.

Let’s also recall that Starlink satellites fly over us at a high angular velocity. Therefore, if we wanted to track such a satellite with a telescope or a highly directional parabolic antenna, we would need to use a precise and fast servo drive. The transit of these satellites through a ground-based observation zone is very fast, taking between 3 and 10 minutes.

Because the Starlink satellite terminal utilizes an Active Electronically Scanned Array (AESA), it can interact with any satellite within its line of sight. The terminal’s field of view is essentially a cone with a 90-110 degree angle. Meaning, it’s not the entire sky.

Thus, depending on the terminal’s orientation, roughly 20 to 60 satellites are always physically accessible to it. Thanks to Beam Switching technology, a Starlink terminal is always ready and actively finding the next satellite to switch to in the event of losing connection with the current one.

The vast majority of Starlink satellites are equipped with Optical Intersatellite Links (OISL). In other words, almost all satellites form a sort of mesh network. This allows them to operate independently of the availability of ground infrastructure within a satellite’s radio range.

This means data can be transmitted between the terminal and ground infrastructure through a chain of these intersatellite links. In the event of losing a specific ground gateway—one of many—the Starlink network will simply reroute the traffic to another.

What Can EW Do Here?

From the above description, it is clear that attacking the Starlink ground infrastructure with EW systems makes no sense and is practically impossible. So, let’s figure out what actually can be attacked here.

Communication between the terminal and the satellites occurs via radio waves in the Ku-band:

Downlink (downward, from satellite to terminal): 10.7 - 12.7 GHz (usually divided into several software-defined channels of ~250 MHz).
Uplink (upward, from terminal to satellite): 14.0 - 14.5 GHz (500 MHz band, channels of ~60 - 62.5 MHz).

GNSS

For the precise aiming of the Starlink terminal’s beam, it always needs to know its own coordinates and the exact position of the satellites. A kind of “space trigonometry.” An integrated GNSS receiver is usually used for this purpose.

This is why unmodified Starlink terminals are vulnerable to ECM/EW systems that disrupt GNSS operations. However, after SpaceX “polished” its own Starlink PNT (Positioning, Navigation, and Timing) service, Starlink terminals became less dependent on GNSS. The new Starlink V5 terminal was recently introduced as a revision without an onboard GNSS receiver altogether. At the same time, a V5 revision with an onboard GNSS terminal is also expected.

To be fair, Elon Musk’s company restricted users’ ability to utilize Starlink PNT in May 2026. But the Starlink PNT technology itself hasn’t gone anywhere; it continues to run “under the hood” of the terminals.

Satellites

The ability to “jam” satellite receivers on the frequencies used by terminals to transmit data has been known for a long time and is actively utilized by corresponding ECM/EW systems.

But in the case of Starlink, or any other LEO constellation, the task is significantly more complex:

Dozens of satellites must be jammed simultaneously (and their numbers are growing weekly).
High angular velocity requires extremely precise targeting for each satellite.
Jamming in the Ku-band requires highly expensive solutions and massive amounts of energy.

Meaning, effectively suppressing Starlink communications in a specific location (an H3 Level 5 cell) requires simultaneously and effectively jamming virtually all those fast-moving satellites available to the terminals in that area. As a reminder, today alone that is 20-80 satellites...

Executing such a task demands an incredibly complex and expensive system capable of delivering about 95 dBW EIRP—which is equivalent to 3.16 GW of effective radiated power directed at each satellite.

Due to the antenna being precisely pointed at the satellite, actual power consumption would naturally be much lower—but we could still be talking about units or tens of megawatts per single channel. Now, multiply this by the dozens of satellites that need to be tracked simultaneously with separate beams. Here, the total power consumption rapidly crosses into hundreds of megawatts, entering the gigawatt class. In other words, a large power plant might not generate enough power for such a task.

Naturally, practically realizing this scenario is impossible. Therefore, the enemy has chosen a different path: creating interference that does not completely jam the satellite’s data reception but only introduces certain pulse interference.

This approach allowed them to fit within a much smaller energy budget, but at the cost of reduced jamming efficiency. Essentially, the enemy produces systems with power consumption up to tens of kW that are only capable of partially jamming the communication from the terminal to the satellite.

Such jamming typically results in a loss ranging from fractions of a percent up to 35% of all data packets (according to our observations) sent from a Starlink terminal operating within the coverage area of such an ECM/EW system. This is insufficient for a complete communications blackout. However, it is entirely sufficient to disrupt drone control or video data streaming if the system is not adapted to such conditions.

These systems can be deployed directly on the ground surface or in depressions—they only need an unobstructed line of sight specifically to the satellites. Accordingly, power supply and camouflage are the primary limiting factors here, but they are moderately easy to resolve.

The operational effectiveness of these ECM/EW systems is limited by location—a hexagonal H3 Resolution (Level) 5 cell, equivalent to a spot with a nominal diameter of 17 km and an area of 252.9 km². Impact on adjacent locations is possible, but due to different emission angles relative to the satellite antennas, the effectiveness is significantly lower.

Terminals

Starlink satellite terminals receive data from low Earth orbit satellites, whose signals are orders of magnitude stronger than signals from GNSS (MEO) or geostationary (GEO) satellites. Therefore, these terminals are relatively invulnerable to ECM/EW systems.

However, if relatively powerful emitters are positioned at significant altitudes or in close proximity, Starlink terminals can certainly experience interference and the loss of a certain percentage of transmitted data.

Thus, to cover specific locations and assets, the enemy tries to place emitter antennas as high as possible—on roofs, towers, topographic high points, etc. The limiting factor here is the capability for power supply and camouflage.

It is also worth noting the enemy’s active work on low-power ECM/EW systems targeting Starlink. Recently, more and more of such tactical-level assets have been appearing. The principle of operation remains the same: introducing pulse interference into the data reception by Starlink terminals.

The effectiveness of these assets is relatively low. However, it can lead to a loss of control over reconnaissance and strike assets that are unadapted to such conditions. This primarily concerns drones, whether aerial, ground-based, or maritime. That is, the effectiveness of such assets today depends more often on the element of surprise rather than systematic use.

How to Adapt?

All the aforementioned ECM/EW assets share one common trait: they are largely ineffective.

Yes, this sounds strange. Especially to those who have felt their impact in the form of lost drone control, etc. But let’s look closer...

The energy budget, significant cost, and complexity of such ECM/EW systems, alongside other factors, have led to a simple result: their maximum effectiveness is only a PARTIAL packet loss in communication between the Starlink terminal and the satellites.

Yes, if your system is not adapted to partial packet loss, you will get an entirely negative result—video streams drop out, control is lost, etc. Meaning, the outcome appears “effective enough”... Until you check the Starlink telemetry and see that all this time your terminal has remained connected to the satellite.

In other words, the problem you are observing is not a problem of the Starlink terminal losing its connection to the satellite network. It is a problem specifically with the delivery of your data over the satellite communication channel.

If, for example, the drone’s onboard system utilizes adequate network technologies in its communications that allow it to operate under high data packet loss conditions, you might not even notice the impact of these ECM/EW systems. Or you might only experience a certain drop in channel bandwidth.

All that is required to achieve this is to utilize already existing solutions for guaranteed traffic delivery. That is, to implement the necessary systems and algorithms on already existing equipment.

The corresponding technologies did not appear “just today,” or even “yesterday”... Network solutions utilizing principles of redundancy, correction, and data retransmission are all rather “good old” technologies for operating in unstable connection environments.

For professionals, we recommend paying attention to:

Selective ARQ – the selective retransmission of only the packets that were lost.
FEC / Erasure Coding – the transmission of additional control data that allows for the recovery of a portion of lost packets without retransmission. This includes Reed-Solomon, Raptor/RaptorQ, RLNC, and other similar algorithms.
Interleaving – separating packets in time so that a series of consecutive losses is distributed among different FEC blocks and does not exceed their recovery capabilities.
Adaptive Hybrid FEC + ARQ – a combination of correction and retransmission, where the volume of redundant data automatically adjusts depending on the current level of channel loss.

Naturally, providing alternative, supplemental communication channels is always a good solution too. But it is not always available...

Of course, such resilience is not free; you have to pay for it with a portion of the bandwidth, additional traffic, and, depending on the solution, a certain increase in latency.

Conclusions

Yes, the enemy is intensively saturating the battlefield with EW systems to suppress Starlink. The effectiveness of these assets appears significant only at first glance. In reality, their technical effectiveness is much lower if communications technologies are adapted at the network level.

Unfortunately, there are no simple, magic settings that will allow a Starlink terminal to ignore the mentioned ECM/EW systems. However, if you treat Starlink as just one of the data transmission and reception channels, utilizing the most accessible network-level technological solutions will allow you—if not to completely eliminate the vulnerability—to minimize it to an acceptable level.

Essentially, your task is simply to teach your system to operate stably even at a nominal 35% packet loss, which such EW systems can generate. This neutralizes the impact on your reconnaissance and strike assets—if not entirely, then to a significant degree.

Consequently, if your communications system is adapted to the corresponding conditions, the effectiveness of such ECM/EW systems against Starlink rapidly approaches zero. At the same time, these systems themselves remain highly expensive, complex, and technologically demanding products, upon which the enemy has expended considerable resources for development and deployment.

Expended without achieving the goal...

Adapting your systems does not mean adapting Starlink. It is the adaptation of your existing network component to unstable communication channels.

We should also not underestimate the enemy; there is a probability that the effectiveness of such ECM/EW systems will increase over time. However, alternative means of satellite communication—and not just those—are also increasing over time.

Furthermore, the Starlink system itself retains a technological reserve for adaptation against suppression technologies that Russian or Chinese developers might invent. The software-defined nature of the terminals and satellites allows for relatively quick parameter changes for both the entire network and its individual components.

Thus, in this race of shield and sword, the lead is still held by LEO SatCom.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G1-G3 — вплив на зв'язок 17-18.08.2026

SkyLinker — Sun, 16 Aug 2026 12:56:03 GMT

14 серпня 2026 року близько 07:09 за київським часом апарат STEREO A COR2 зафіксував значний корональний викид маси. Подія була згодом підтверджена даними апарату GOES CCOR-1. Подія не супроводжувалась видимими спалахами та оцінюється як наслідок неспостерігаємої активності сонця, з наступною ерупцією філаменту.

Моделювання поширення плазми вказує, що матеріал, найімовірніше, завдасть ковзного (бокового) удару по магнітосфері Землі. Очікуваний час прибуття — у перші години 17 серпня 2026 року за універсальним часом, тобто вночі та вранці 17 серпня за київським часом (орієнтовно з 00:00–07:00 та пізніше +/- 7 годин).

На 17 серпня оцінюється приблизно 80-відсоткова ймовірність бурі рівня G2 із значною ймовірністю розвитку до рівня G3.

Базовий і найбільш імовірний сценарій — максимальний Kp у межах 5–6, без переходу до сильної геомагнітної бурі. У першій половині 18 серпня зберігатимуться залишкові збурення магнітосфери

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 17 серпня 2026, очікуваний час 00:00 – 07:20 київського часу +/- 7 годин.
Speed (Швидкість): 496 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G1–G3.

На період 16-18 серпня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Найточніші оцінки сили бурі та часу прибуття ударної хвилі зазвичай стають доступними за кілька годин до її фактичного досягнення Землі після отримання прямих вимірювань сонячного вітру.

Геомагнітні збурення рівня G3 несуть підвищений ризик для систем радіозв’язку, систем супутникової навігації та систем супутникового зв’язку в Україні - HF, VHF, UHF, L-band. Для C-band та X-band - ризик не значний, для Ka та Ku діапазонів - мінімальний.

Subscribe now

Global Changes to Roaming Availability for Starlink Users

SkyLinker — Thu, 13 Aug 2026 11:22:36 GMT

Beginning August 17, all Starlink users on the Roam plan and similar plans will be able to use their terminals while traveling only within their home country or region. Maintaining Starlink connectivity while traveling outside the user’s home country will require the Roam Unlimited plan and the appropriate travel registration.

Starlink customers in European countries included on the applicable list will be able to use their service freely while traveling in any other country on that list. In other words, Starlink roaming within Europe will work automatically for those users.

Poland is not included on that list of European countries. As a result, Starlink users whose accounts list Poland as their country of registration will be able to travel throughout Europe for up to 30 days without losing connectivity only if they have the Roam Unlimited plan and have completed the required travel registration.

For all other service plans, accounts registered in Poland will be treated as accounts intended for use within Poland only. Accordingly, the use in Poland of Starlink terminals associated with accounts registered in other European countries will also be subject to the new restrictions.

Notably, all roaming travel under Roam plans is subject to a 30-day limit. To continue using the service beyond that period, users will need to either return to their country of registration to reset the day counter, switch to a local service plan in the country where they are currently located, or purchase the Priority plan as an add-on, which provides an additional 60 days of service outside the user’s home country.

The reasons behind the introduction of these new rules have not been disclosed. However, given potential security scenarios similar to those described in the SkyLinker article “Are European Countries Ready for Attacks by Russian Drones Carrying Starlink?”, enhanced security should be considered a likely primary reason for the new restrictions.

Poland was also the first country in Europe to introduce KYC (Know Your Customer) requirements for all Starlink users nationwide, implementing the policy in early 2026.

UPD: After representatives of the Polish Government contacted SpaceX, Poland was included in the list of countries in the European region. This means that now the usual rules of European regional roaming apply to Polish Starlink accounts.

Thanks for reading! This post is public so feel free to share it.

Subscribe now

Для користувачів Starlink впроваджуються глобальні зміни доступності роумінгу

SkyLinker — Wed, 12 Aug 2026 15:48:14 GMT

Починаючи з 17 серпня, всі користувачі Starlink на тарифному плані “Мандрівний”, та подібних, зможуть використовувати свої термінали під час подорожі виключно в межах своєї країни або регіону. Для подорожування за межами своєї країни із збереженням підключення Starlink вимагатиме тарифного плану “Мандрівний Безлімітний” та відповідної реєстрації подорожі.

Європейські власники Starlink, з тих країн, що належать до відповідного списку, зможуть вільно користуватись зв’язком під час подорожі в будь якій іншій країні з цього переліку. Тобто європейський роумінг Starlink працюватиме для них автоматично.

Польща не увійшла до згаданого переліку європейських країн. Отже власники Starlink з акаунтами, де “країна реєстрації” - Польща, зможуть до 30 днів подорожувати країнами Європи без втрати зв’язку виключно якщо мають тарифний план “Мандрівний Безлімітний” та оформили відповідну реєстрацію подорожі.

Для всіх інших тарифних планів, акаунти, зареєстровані в Польщі, розглядаються як акаунти, призначені лише для використання на території Польщі. Відповідно і використання терміналів Starlink з інших європейських країн на території Польщі буде обмежено новими правилами.

Що цікаво - всі подорожі з роумінгом на тарифних планах “Мандрівний” обмежені 30-денним лімітом часу. Для більшого часу використання потрібно або повернутись до країни реєстрації для “обнулення” лічильника днів, або перейти на місцевий тарифний план в країні знаходження, або додатково придбати план “Пріоритет” який додасть вам 60 днів обслуговування за межами вашої країни.

Причини впровадження нових правил не розкриваються. Але враховуючи можливі безпекові сценарії, подібно наведеним у публікації SkyLinker “Чи готові країни Європи до атак російських дронів із Starlink на борту”, варто вважати пріоритетною причиною нових правил саме підвищення безпеки.

Саме Польща стала першою країною Європи, котра запровадила на початку 2026 року регламент політики KYC (Know Your Customer) для всіх користувачів Starlink в країні.

UPD: Після звернення до SpaceX представників Польского уряду, Польща була включена до переліку країн Європейського регіону. Тобто тепер на польські акаунти Starlink поширюються звичайні правила європейського регіонального роумінгу.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G1-G3 — вплив на зв'язок 02-03.08.2026

SkyLinker — Sat, 01 Aug 2026 09:44:41 GMT

30 липня 2026 року близько 19:53 за київським часом з активної області AR14492 на Сонці (координати приблизно N18W65) відбувся значний корональний викид маси. Подія пов’язана з довготривалим спалахом класу M1.9, пік якого зафіксовано близько 20:00 за київським часом, а також з ерупцією філаменту.

Незважаючи на те, що спалах належав до середнього класу потужності (M1.9), його незвичайна тривалість дозволила підняти значний об’єм плазми з атмосфери Сонця. Виверження магнітного волокна завдовжки близько восьми градусів спричинило потужний направлений викид матеріалу. Подія також спровокувала малу сонячну радіаційну бурю (рівень S1).

Моделювання поширення плазми вказує, що матеріал, найімовірніше, завдасть ковзного (бокового) удару по магнітосфері Землі. Очікуваний час прибуття — у перші години 2 серпня 2026 року за універсальним часом, тобто вранці 2 серпня за київським часом (орієнтовно з 06:00–09:00 і пізніше).

На 2 серпня оцінюється приблизно 40-відсоткова ймовірність бурі G2, 25-відсоткова ймовірність бурі G1 і близько 10 відсотків імовірності сильнішого розвитку події до рівня G3 або вище.

Базовий і найбільш імовірний сценарій — максимальний Kp у межах 5–6, без переходу до сильної геомагнітної бурі. У першій половині 3 серпня зберігатимуться залишкові збурення магнітосфери

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 2 серпня 2026, очікуваний час ~2.08 01:00 – 09:00 UTC +/- 9 годин.
Speed (Швидкість): 930–1500+ км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G1–G3.

На період 2-3 серпня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Subscribe now

Eutelsat Next — an expansion of OneWeb or a fundamentally new LEO constellation?

SkyLinker — Sun, 26 Jul 2026 14:09:28 GMT

In early July, Eutelsat filed an application with the US regulator FCC for a new low-Earth-orbit constellation called Eutelsat Next.

This is a separate system comprising 528 satellites at an altitude of 1,220 km, designed to operate in parallel with OneWeb. It is focused on higher capacity, flexible resource reallocation, onboard data processing and, potentially, optical inter-satellite links.

This is significant news for the European SatCom industry and a fairly important step towards a more competitive US market for LEO SatCom services. However, Eutelsat has not yet announced a manufacturing program or launch schedule for the 528 satellites. No manufacturer, contracts, budget or launch vehicles have been identified.

For now, Eutelsat Next is a technically detailed filing that secures the company a position in the future spectrum and market environment.

Almost a year ago, SkyLinker published the article “Starlink, OneWeb, Kuiper - A Deep Analysis and Comprehensive Comparison”, in which we compared the differences between the best-known LEO SatCom projects, their strategies and other distinguishing features. Since Project Kuiper was renamed Amazon LEO, we have also written about Jeff Bezos’s ambitious TeraWave project.

Now it is time to examine Eutelsat’s strategic low-Earth-orbit plans in greater detail.

Eutelsat Next in figures

The system proposed to the US regulator is structured as follows:

● 528 operational satellites, plus an undisclosed number of in-orbit spares;

● 24 orbital planes, with 22 spacecraft in each;

● circular orbits at an altitude of approximately 1,220 km;

● an orbital inclination of 60°;

● Ku-band for user links;

● Ka-band for communications with ground gateways;

● up to 140 steerable Ku-band beams per satellite;

● onboard digital signal processing;

● compatibility with 5G NTN;

● OISLs — potential optical inter-satellite links;

● approximately 50 ground gateways, including six existing OneWeb stations in the United States.

In terms of scale, this is not an attempt to catch up with Starlink by matching its satellite count. The architecture is more reminiscent of a specialised high-capacity layer intended for enterprise, government and mobile communications.

Why the application was filed now

In the satellite business, spectrum often needs to be reserved before satellite manufacturing begins.

Eutelsat submitted its application as part of a new processing round for non-geostationary systems operating in the Ku- and Ka-bands. For the operator, this is a way to secure full standing in the future coordination of spectrum with other constellations.

Those that enter the relevant regulatory round on time are in a much stronger position to protect their networks against interference. Those that apply later may be required to adapt to systems that have already been authorised.

The filing therefore serves as a form of strategic insurance. Eutelsat is not committing to build the entire system immediately, but it is ensuring that the future project is not left without access to the US market and spectrum.

This is particularly important because Eutelsat Next has been registered as a separate system. It cannot automatically inherit the regulatory rights of the existing OneWeb system.

How Next will differ from OneWeb

At first glance, the two systems are very similar. They will operate at approximately the same altitude — around 1,200 km. This simplifies compatibility between ground infrastructure, terminals and network management.

However, their orbital logic is different.

OneWeb uses near-polar orbits. Its satellites pass over high latitudes and provide coverage in regions where many other LEO systems have only a limited presence.

Eutelsat Next will have an inclination of 60°. This configuration concentrates resources over the mid-latitudes, where the main commercially attractive markets are located:

● North America and Europe;

● the Middle East;

● a significant part of Asia;

● transatlantic aviation routes;

● key maritime corridors.

In other words, OneWeb provides geographical coverage, while Next could add capacity where the largest numbers of customers and the highest volumes of traffic are concentrated.

This is neither a replacement for OneWeb nor a name for the replenishment satellites that have already been ordered. Eutelsat separately purchased 440 new OneWeb spacecraft from Airbus, which are intended to gradually renew the existing constellation. The manufacturer, financing and start of deliveries have already been determined for those satellites.

Next is a different project. It is intended to operate on top of the existing LEO infrastructure as an additional network layer.

140 beams: why they are needed

Up to 140 steerable beams on a single satellite means that its resources will not be rigidly tied to a fixed coverage map.

The operator will be able to direct more capacity to where it is needed at a particular moment: an aviation corridor, a maritime route, a government node or an area with overloaded mobile infrastructure.

For SatCom, this is more important than the nominal speed of an individual terminal. The commercial efficiency of a LEO system is determined by how effectively it can convert orbital resources into paid traffic.

The more flexibly an operator can move capacity between regions and customers, the less capacity remains idle over areas where there is insufficient demand at a given time.

Onboard digital processing will also allow the satellites to perform more network functions instead of merely relaying signals between users and ground stations. This should make the system more adaptive and facilitate its integration with terrestrial telecommunications networks.

Laser links could change the network architecture

The existing OneWeb system is heavily dependent on ground gateways. Traffic is transmitted from a terminal to a satellite and then from the satellite to an available gateway station.

Optical inter-satellite links would allow data to be transmitted between spacecraft without immediately being sent back down to Earth. Traffic could be routed through several satellites and directed to the most suitable gateway.

This would be particularly valuable for:

● communications over oceans;

● government and military networks;

● regions with insufficient ground infrastructure;

● redundancy in the event of the failure or blocking of individual gateways.

However, laser terminals should currently be regarded as a design option rather than a guaranteed feature of every satellite. They increase the spacecraft’s mass, power consumption, cost and complexity. The final configuration will depend on the manufacturer and the business model.

5G NTN, but not necessarily smartphone connectivity

The specifications for Next mention compatibility with 5G NTN. This does not mean that the system will automatically work with ordinary mobile phones.

The user links have been filed in the Ku-band, which generally requires specialised satellite antennas.

The most likely interpretation is different: Eutelsat wants to make the satellite segment part of the standard telecommunications infrastructure. Next could provide backhaul for mobile base stations, connect private enterprise 5G networks and operate in conjunction with terrestrial operators.

For customers, a satellite network in this model becomes not a separate service but one of several transport layers alongside fibre-optic and terrestrial radio communications.

Who needs a system like this

Eutelsat is unlikely to be planning a direct copy of Starlink’s mass-market model.

Its stronger position lies in professional and institutional markets:

Government and defence communications. European governments need an alternative to infrastructure that depends entirely on a private US operator.

Aviation. Orbits with an inclination of 60° provide strong coverage of the busiest aviation routes.

Maritime transport. The system could provide high capacity along major commercial and passenger routes.

Mobile backhaul. Next could connect remote base stations and help operators rapidly expand coverage.

Enterprise networks and critical infrastructure. The energy, transport and industrial sectors, as well as emergency response services, need backup links that do not depend on local terrestrial networks.

This market is smaller than the home internet market in terms of terminal numbers, but potentially far more valuable on a per-customer basis.

Is Next connected to IRIS²?

Eutelsat is a key participant in the European IRIS² secure communications program. It is therefore natural to consider the new LEO system in the broader context of European satellite sovereignty.

However, no direct connection between Next and IRIS² has yet been confirmed.

Next could potentially become a commercial layer complementing the government system. The two could use shared technologies, ground stations or manufacturing platforms. However, it could also be an independent global system developed by Eutelsat separately from the European program.

For now, it is more accurate to speak of potential technological and strategic synergy rather than a single unified program.

What remains undefined in the project

Despite the detailed orbital configuration, key practical questions remain open.

The following have not been announced:

● who will manufacture the satellites;

● how much each spacecraft will weigh;

● what its capacity will be;

● whether laser terminals will be included in the baseline configuration;

● when production will begin;

● which launch vehicles will be used to deploy the system;

● how much the program will cost;

● whether a final investment decision has been made;

● when the first launch could take place.

This means that Eutelsat Next currently sits somewhere between a concept and a fully established program.

The system has already been developed in sufficient detail to reserve spectrum and begin coordination. However, it is not yet sufficiently defined to assess the timeline, cost or actual probability that all 528 spacecraft will be deployed.

The most difficult issue — financing and launches

Eutelsat is simultaneously financing the renewal of OneWeb, participating in IRIS² and supporting a large GEO business. Building another LEO constellation would require several billion euros if the company decides to implement the proposed system in full.

Access to launch services is no less challenging.

European rockets currently cannot provide the launch cadence required for the rapid deployment of hundreds of satellites. Using SpaceX could be economically efficient, but it would create dependence on the main competitor in the LEO market.

Next will therefore most likely be deployed in stages. The proposed 528 satellites may represent the maximum target configuration rather than the size of the first production batch.

An altitude of 1,220 km brings additional responsibility

At this orbit, a failed satellite will not quickly decay under the influence of atmospheric drag. It could remain in space for decades or longer.

The system will therefore require highly reliable propulsion systems, adequate fuel reserves, redundant control and continuous conjunction monitoring.

Even if only 1% of the spacecraft in a 528-satellite system became uncontrollable, this would amount to approximately five large objects in a long-lived orbit.

The plan provides for the deorbiting of spacecraft after the end of their operational life, usually within five years. However, regulators will assess not only the stated timeframe but also how realistically it can be met under different failure scenarios.

Conclusions

Eutelsat Next is primarily a signal that the company does not regard the existing OneWeb system as the final stage of its LEO strategy.

The new system is intended to solve a different problem: not so much to provide a global presence as to add steerable capacity over the most active markets.

Combining OneWeb and Next could provide Eutelsat with geographical coverage, redundancy and the ability to distribute resources more efficiently among government, aviation, maritime and enterprise customers.

At the same time, the 528 satellites currently exist only as a proposed architecture. The project’s viability will be determined not by regulatory documents but by a manufacturing contract, available financing, booked launches and the first major customers.

For the market, this represents a significant shift. Competition in LEO is moving away from simply counting satellites and towards competition between fully developed network platforms. Onboard processing, laser links, dynamic capacity allocation, integration with 5G and the ability to operate across multiple orbits are becoming increasingly important.

Eutelsat does not have Starlink’s scale or vertically integrated launch capability. But it has something different: an operational European LEO network, a large GEO fleet, government customers and a central role in IRIS².

That is why Next should be viewed not as a “European Starlink,” but as an attempt to build an alternative model of LEO communications — smaller in scale, but more deeply integrated with government, enterprise and critical telecommunications systems.

Subscribe now

Eutelsat Next - експансія OneWeb чи принципово нове LEO сузір’я?

SkyLinker — Sun, 26 Jul 2026 13:30:51 GMT

На початку липня Eutelsat подала до американського регулятора заявку на доступ до ринку США для нового низькоорбітального угруповання Eutelsat Next.

Йдеться про окрему систему з 528 супутників на висоті 1220 км, яка має працювати паралельно з OneWeb. Вона орієнтована на більшу пропускну здатність, гнучке перенаправлення ресурсу, бортову обробку даних і, потенційно, лазерний зв’язок між супутниками.

Це суттєва новина для європейського SatCom та доволі важливий крок в бік конкурентного ринку LEO SatCom послуг США. Щоправда Eutelsat поки не оголосила програму будівництва та графік запусків 528 супутників. Немає виробника, контрактів, бюджету та носіїв.

Наразі Eutelsat Next — технічно деталізована заявка, яка фіксує за компанією місце у майбутньому частотному та ринковому середовищі.

Майже рік тому SkyLinker публікував статтю “Starlink, OneWeb, Kuiper — Глибокий аналіз та всебічне порівняння”, де ми порівнювали різницю найвідоміших LEO SatCom проектів, їх стратегій та інших відмінностей. З моменту перейменування проекту Kuiper в Amazon LEO ми також писали про амбітний проект Джеффа Безоса — TeraWave.

Тепер прийшов час детальніше вивчити стратегічні низькоорбітальни плани Eutelsat.

Eutelsat Next у цифрах

Запропонована регулятору США система виглядає так:

528 робочих супутників плюс нерозкрита кількість орбітальних резервів;
24 орбітальні площини, по 22 апарати в кожній;
кругові орбіти на висоті близько 1220 км;
нахил орбіт 60°;
Ku-діапазон для користувацьких ліній;
Ka-діапазон для зв’язку з наземними шлюзами;
до 140 керованих Ku-променів на одному супутнику;
цифрова обробка сигналу на борту;
сумісність із 5G NTN;
OISL - можливі оптичні міжсупутникові канали;
близько 50 наземних шлюзів, включно із шістьма чинними станціями OneWeb у США.

За масштабом це не спроба наздогнати Starlink кількістю апаратів. Архітектура радше нагадує спеціалізований шар високої місткості, орієнтований на корпоративний, державний і мобільний зв’язок.

Чому заявку подали саме зараз

У супутниковому бізнесі частоти часто потрібно резервувати раніше, ніж починається виробництво супутників.

Eutelsat подала заявку в межах нового раунду розгляду негеостаціонарних систем у Ku- і Ka-діапазонах. Для оператора це спосіб отримати повноцінну позицію під час майбутньої координації спектра з іншими сузір’ями.

Той, хто входить до відповідного регуляторного раунду вчасно, має значно кращі умови для захисту своєї мережі від перешкод. Той, хто подається пізніше, може бути змушений підлаштовуватися під уже допущені системи.

Тому заявка виконує роль стратегічного страхування. Eutelsat не зобов’язується негайно будувати всю систему, але не залишає майбутній проект без доступу до американського ринку і спектра.

Це особливо важливо, оскільки Eutelsat Next оформлена як окрема система. Вона не може автоматично успадкувати регуляторні права чинної OneWeb.

Чим Next відрізнятиметься від OneWeb

На перший погляд дві системи дуже схожі. Вони працюватимуть приблизно на одній висоті — близько 1200 км. Це спрощує сумісність наземної інфраструктури, терміналів і мережевого керування.

Але орбітальна логіка в них різна.

OneWeb використовує майже полярні орбіти. Її супутники проходять над високими широтами та забезпечують покриття районів, куди багато інших LEO-систем заходять обмежено.

Eutelsat Next матиме нахил 60°. Така конфігурація концентрує ресурс над середніми широтами, де розташовані основні платоспроможні ринки:

Північна Америка та Європа;
Близький Схід;
значна частина Азії;
трансатлантичні авіамаршрути;
ключові морські коридори.

Інакше кажучи, OneWeb дає географічне покриття, а Next може додати місткість там, де найбільше клієнтів і трафіку.

Це не заміна OneWeb і не назва для вже замовлених супутників поповнення. Eutelsat окремо закупила в Airbus 440 нових апаратів OneWeb, які мають поступово оновлювати чинне угруповання. Для них уже визначені виробник, фінансування і початок постачання.

Next — інший проект. Він має працювати поверх наявної LEO-інфраструктури як додатковий мережевий шар.

140 променів: для чого це потрібно

До 140 керованих променів на одному супутнику означають, що його ресурс не буде жорстко прив’язаний до незмінної карти покриття.

Оператор зможе спрямовувати більше пропускної здатності туди, де вона потрібна в конкретний момент: на авіаційний коридор, морський маршрут, урядовий вузол або район із перевантаженою мобільною інфраструктурою.

Для SatCom це важливіше за номінальну швидкість одного термінала. Комерційна ефективність LEO-системи визначається тим, наскільки добре вона може перетворювати орбітальний ресурс на оплачуваний трафік.

Чим гнучкіше оператор переміщує місткість між регіонами і клієнтами, тим менше ресурс простоює над територіями, де в цей момент немає достатнього попиту.

Бортова цифрова обробка також дозволить супутникам виконувати більше мережевих функцій, а не лише ретранслювати сигнал між користувачем і наземною станцією. Це має зробити систему адаптивнішою та полегшити інтеграцію з наземними телекомунікаційними мережами.

Лазерні канали можуть змінити архітектуру мережі

Чинна OneWeb значною мірою залежить від наземних шлюзів. Трафік із термінала передається на супутник, а звідти — на доступну gateway-станцію.

Оптичні міжсупутникові канали дозволили б передавати дані між апаратами без негайного спуску на Землю. Трафік можна було б провести через кілька супутників і направити до найбільш зручного шлюзу.

Це особливо цінно для:

зв’язку над океанами;
урядових і військових мереж;
регіонів із недостатньою наземною інфраструктурою;
резервування у разі відмови або блокування окремих шлюзів.

Проте лазерні термінали поки слід вважати проєктною можливістю, а не гарантованою характеристикою кожного супутника. Вони збільшують масу, енергоспоживання, вартість і складність апарата. Остаточна конфігурація залежатиме від виробника і бізнес-моделі.

5G NTN, але не обов’язково зв’язок зі смартфоном

У характеристиках Next згадується сумісність із 5G NTN. Це не означає, що система автоматично працюватиме зі звичайними мобільними телефонами.

Користувацькі канали заявлені в Ku-діапазоні, для якого зазвичай потрібні спеціалізовані супутникові антени.

Найімовірніше, йдеться про інше: Eutelsat хоче зробити супутниковий сегмент частиною стандартної телекомунікаційної інфраструктури. Next може забезпечувати backhaul для мобільних базових станцій, підключати приватні 5G-мережі підприємств і працювати у зв’язці з наземними операторами.

Для клієнта супутникова мережа в такій моделі стає не окремою послугою, а одним із транспортних рівнів поряд з оптоволокном і наземним радіозв’язком.

Кому потрібна така система

Eutelsat навряд чи планує прямо копіювати масову модель Starlink.

Її сильніша позиція — професійні та інституційні ринки:

Урядовий і оборонний зв’язок. Європейським державам потрібна альтернатива інфраструктурі, що повністю залежить від американського приватного оператора.

Авіація. Орбіти з нахилом 60° добре накривають найбільш завантажені авіаційні маршрути.

Морський транспорт. Система може забезпечувати високу місткість на основних торговельних і пасажирських напрямках.

Мобільний backhaul. Next може підключати віддалені базові станції та допомагати операторам швидко розширювати покриття.

Корпоративні мережі та критична інфраструктура. Енергетика, транспорт, промисловість і служби реагування потребують резервних каналів, які не залежать від місцевої наземної мережі.

Це менший ринок за кількістю терміналів, ніж домашній інтернет, але потенційно значно дорожчий у розрахунку на одного клієнта.

Чи пов’язаний Next з IRIS²

Eutelsat є ключовим учасником європейської програми захищеного зв’язку IRIS². Тому нову LEO-систему природно розглядати в ширшому контексті європейського супутникового суверенітету.

Проте прямий зв’язок між Next та IRIS² поки не підтверджений.

Можливо, Next стане комерційним шаром, який доповнюватиме урядову систему. Можливе використання спільних технологій, наземних станцій або виробничих платформ. Але це також може бути незалежна глобальна система, яку Eutelsat розвиватиме окремо від європейської програми.

Поки що коректніше говорити про потенційну технологічну і стратегічну синергію, а не про єдину програму.

Що в проекті ще не визначено

Попри докладну орбітальну схему, ключові практичні питання залишаються відкритими.

Не оголошено:

хто вироблятиме супутники;
скільки важитиме один апарат;
якою буде його пропускна здатність;
чи входитимуть лазерні термінали до базової конфігурації;
коли почнеться виробництво;
якими ракетами запускатимуть систему;
скільки коштуватиме програма;
чи ухвалено остаточне інвестиційне рішення;
коли може відбутися перший запуск.

Це означає, що Eutelsat Next перебуває між концепцією і повноцінною програмою.

Система вже достатньо опрацьована, щоб зарезервувати спектр і почати координацію. Але ще недостатньо визначена, щоб оцінити строки, вартість і реальну ймовірність розгортання всіх 528 апаратів.

Найскладніше питання — фінансування та запуски

Eutelsat одночасно фінансує оновлення OneWeb, бере участь у IRIS² і підтримує великий GEO-бізнес. Побудова ще одного LEO-угруповання потребуватиме кількох мільярдів євро, якщо компанія вирішить реалізувати заявлену систему повністю.

Не менш складним є доступ до запусків.

Європейські ракети поки не забезпечують темп, необхідний для швидкого розгортання сотень супутників. Використання SpaceX могло б бути економічно ефективним, але створило б залежність від головного конкурента на LEO-ринку.

Тому Next, найімовірніше, розгортатиметься поетапно. Заявлені 528 супутників можуть бути максимальною цільовою конфігурацією, а не розміром першої виробничої партії.

Висота 1220 км додає відповідальності

На такій орбіті несправний супутник не зійде швидко під дією атмосфери. Він може залишатися в космосі десятиліттями або довше.

Тому система потребуватиме високої надійності рухових установок, запасів палива, резервованого керування та постійного моніторингу зближень.

Навіть 1% некерованих апаратів у системі з 528 супутників — це близько п’яти великих об’єктів на довгоживучій орбіті.

План передбачає зведення апаратів після завершення експлуатації, зазвичай протягом п’яти років. Але регулятори оцінюватимуть не лише заявлений строк, а й реалістичність його виконання за різних сценаріїв відмови.

Висновки

Eutelsat Next — це передусім сигнал про те, що компанія не вважає чинну OneWeb кінцевою точкою своєї LEO-стратегії.

Нова система має вирішувати інше завдання: не стільки забезпечувати глобальну присутність, скільки додавати керовану місткість над найбільш активними ринками. Поєднання OneWeb і Next могло б дати Eutelsat географічне покриття, резервування та можливість ефективніше розподіляти ресурс між урядовими, авіаційними, морськими й корпоративними клієнтами.

Водночас 528 супутників поки існують лише як заявлена архітектура. Реальність проекту визначать не регуляторні документи, а виробничий контракт, доступне фінансування, замовлені запуски та перші великі клієнти.

Для ринку це показова зміна. Конкуренція в LEO переходить від простого підрахунку супутників до боротьби між повноцінними мережевими платформами. Важливими стають бортова обробка, лазерні канали, динамічний розподіл місткості, інтеграція з 5G і здатність працювати одразу на кількох орбітах.

Eutelsat не має масштабу і запускової вертикалі Starlink. Але вона має інше: діючу європейську LEO-мережу, великий GEO-флот, урядових клієнтів і центральну роль у IRIS².

Саме тому Next варто розглядати не як «європейський Starlink», а як спробу побудувати альтернативну модель LEO-зв’язку — меншу за масштабом, але глибше інтегровану з державними, корпоративними та критичними телекомунікаційними системами.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G1-G3 — вплив на зв'язок 11-12.07.2026

SkyLinker — Fri, 10 Jul 2026 18:05:06 GMT

8 червня 2026 року апарати STEREO A COR2 та GOES CCOR-1 зафіксували викид корональний викид маси, походженням з активної області AR14485. Згодом, вже 9го липня, апарати GOES SUVI 195 та 284 виявили викид корональної маси з повторних вивержень з тої ж області. Підтверджені пізніше іншими засобами спостереження хвилі плазми рухається у напрямку нашої планети та можуть спричинити геомагнітні збурення рівня G1-G3 більшу частину часу 11го та 12го липня 2026 року.

Вірогідно викиди стались внаслідку спалаху C2.7, зафіксованому ще раніше - 7го липня. Викиди належать до типу C-type, тобто до звичайних CME зі швидкістю 500–999 км/с - швидкість руху хвилі плазми наразі оцінюється у 749 км/с. Ця подія космічної погоди не несе суттєвих ризиків, але класифікується як складна — два викиди, що накладаються один на одного та створюють доволі глибокий фронт.

Загальний період вірогідного впливу події на нашу планету очікується протягом щонайменше 22 годин. Що створює підвищені ризики для супутників на сверхнизьких та початкових низьких навколоземних орбітах.

Подія супроводжувалася постеруптивною аркадою, зонами затемнення/пояркішання та хвилею в екстремальному ультрафіолеті (EUV Wave). Очікується перетин з траєкторіями кількох космічних місій (Parker Solar Probe, BepiColombo, STEREO A та ін.).

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 11-12 липня 2026, очікуваний час ~11.07 18:32 – 12.07 20:00 UTC +/- 9 годин.
Speed (Швидкість): ~749 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G1–G3.

На період 11 та 12 липня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G2-G3 — вплив на зв'язок 03.07.2026

SkyLinker — Wed, 01 Jul 2026 12:16:35 GMT

30 червня 2026 року активна область AR4479 згенерувала потужний сонячний спалах класу X1.1 рівня (R3-Strong). Подія супроводжувалася корональним викидом маси у напрямку нашої планети, який може частково зачепити магнітосферу Землі ковзним ударом, спричинивши геомагнітні збурення рівня G2-G3 3 липня 2026 року.

За даними коронографів (зокрема GOES CCOR-1), подія класифікувалася як викид “повного гало” (full halo CME). Це означає, що хмара плазми розширювалася в усіх напрямках і була спрямована майже прямо на Землю. Ударна хвиля викиду рухалася з високою швидкістю — понад 1200 км/с, тоді як основна маса (провідний край) мала швидкість близько 960–1000 км/с.

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 3 липня 2026, очікуваний час ~03:59–05:39 UTC +/- 7 годин.
Speed (Швидкість): ~960–1200 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G2–G3.

На 3 липня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G1-G3 — вплив на зв'язок 13.06.2026

SkyLinker — Thu, 11 Jun 2026 18:55:11 GMT

11 червня 2026 року активна область AR4465 у північно-східній частині сонячного диска згенерувала тривалий спалах класу C6.7. Подія супроводжувалася корональним викидом маси, що має переважно східний напрямок поширення, але може частково зачепити магнітосферу Землі ковзним ударом, спричинивши геомагнітні збурення рівня G1-G3 13 червня 2026 року.

До цього, між 8 та 11 червня було зафіксовано ще декілька менш потужних викидів корональної маси в бік землі, які матимуть незначний вплив на геомагнітний стан Землі. Але сукупно, із врахуванням впливу попередніх подій, можна сказати що на навколоземних орбітах космічна погода несе додаткові ризики для супутникового зв’язку.

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 13 червня 2026, очікуваний час ~09:10–16:13 UTC .
Speed (Швидкість): ~885–870 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G1–G3.

На 13 червня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G2-G4 — вплив на зв'язок 8–10.06.2026

SkyLinker — Mon, 08 Jun 2026 10:26:05 GMT

Сонячний спалах класу M1.8 в активній області AR4461, зафіксований 6 червня 2026 року, супроводжувався викидом корональної маси (CME). Пряме зіткнення розширеного фронту цієї міжпланетної маси із Землею несе серйозні ризики геомагнітних та іоносферних збурень рівня G2-G4 у період з 8 по 10 червня 2026 року.

Очікуване прибуття ударної хвилі — 8 червня 2026 року. NOAA SWPC випустив G3 Watch на 8 червня та G2 на 9 червня.

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 8 червня 2026, очікуваний час ~05:00–12:00 UTC (з варіаціями залежно від моделі WSA-ENLIL).
Speed (Швидкість): ~1400–1700 км/с.
Confidence (Ймовірність): Висока для прибуття, середня щодо точного часу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G2–G3, з ймовірністю локальних піків до G3–G4. 10 червня — повернення до спокійних умов (Kp < 5).

SkyLinker рекомендує відстежувати уточнення прогнозів на сайті NOAA SWPC або за іншими відповідними джерелами. Уточнення прогнозів зазвичай відбувається за 2-4 години до самого “прильоту” ударної хвилі.

На період 8–10 червня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Геомагнітні збурення рівня G3, означає підвищений ризик збоїв для систем радіозв’язку, систем супутникової навігації та систем супутникового зв’язку в Україні, в діапазонах HF, VHF, UHF, L-band. Для C-band та X-band - ризик незначний, для Ka та Ku діапазонів - помірний.

Під час таких збурень над територією України можливі значні перебої ГНСС та HF-зв’язку, підвищений ризик для супутникового зв’язку та навіть і ризик геоіндукованих струмів в довгих інфраструктурних лініях. Також можливі яскраві полярні сяйва та короткочасні збої супутникового й радіозв’язку.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G3-G5 — вплив на зв'язок 4-6.06.2026

SkyLinker — Wed, 03 Jun 2026 21:05:24 GMT

3 червня 2026 року активна область Сонця AR14455 (Region 4455) згенерувала цілу серію потужних сонячних спалахів класів M9.3, M7.7 та X1.0. Події супроводжувалися кількома корональними викидами маси (CME), частина яких спрямовані в бік Землі.

Спостереження космічних апаратів SOHO/LASCO, STEREO-A, GOES SUVI та GOES CCOR-1 підтверджують формування декількох ударних хвиль, що рухаються до нас із швидкістю 1100–1470 км/с.

У період 4–5 червня 2026 року очікується прибуття ударних хвиль згаданих викидів, з можливими залишковими ефектами до 6 червня.

Офіційний прогноз NOAA Space Weather Prediction Center передбачає геомагнітну бурю рівня G3 (Strong) на 4–5 червня. Фактична інтенсивність події значною мірою залежатиме від параметрів міжпланетного магнітного поля. Але песимістичні прогнози містять оцінку рівня збурень до G5.

Моделювання міжпланетного середовища передбачають можливість розвитку подій за песимістичним сценарієм. Перші два викиди рухаються з помірною швидкістю, проте фінальний, третій CME є найшвидшим та найбільш енергетичним. Оскільки він виштовхнутий навздогін попереднім плазмовим хмарам, у міжпланетному просторі виникає ефект канібалізму сонячних викидів (CME Cannibalism).

Швидкий третій потік наздоганяє, поглинає та стискає плазму перших двох викидів. Це призводить до утворення компресованої, надщільної ударної хвилі із екстремально посиленим магнітним полем. Як наслідок, сумарна геоефективність такого об’єднаного удару по магнітосфері Землі може виявитися значно вищою, ніж від кожного викиду окремо. Це зробить наслідки для низькоорбітальних супутників (LEO) та радіозв’язку максимально відчутними.

Тобто існує ймовірність досягнення геомагнітними збуреннями навіть рівня G5 саме у наслідку накладення ударних хвиль.

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 4-5 червня 2026, очікуваний час ~23:30–07:45 UTC .
Speed (Швидкість): ~1100–1470 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока) для прибуття, з варіаціями в точному таймінгу.
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G2–G3, з песимістичними оцінками до G4-G5 .

На період 4–6 червня операторам критичної інфраструктури, телекомунікаційних мереж та систем зв’язку рекомендується:

перевести обладнання у режим підвищеного моніторингу;
забезпечити готовність резервних каналів зв’язку;
перевірити працездатність наземних альтернатив супутниковим каналам;
посилити контроль за сервісами навігації та синхронізації часу;
відстежувати оперативні оновлення NOAA SWPC та інших профільних центрів космічної погоди.

Геомагнітні збурення рівня G5 несуть значний ризик збоїв для систем радіозв’язку, систем супутникової навігації та систем супутникового зв’язку в Україні.

У діапазонах HF (КХ) та VHF очікуються тривалі завмирання або повне зникнення радіосигналу на денній стороні планети через іоносферні збурення.
Для систем супутникової навігації (GPS/GNSS) та систем зв’язку в UHF та L-band існує ризик сильних фазових мерехтінь, що веде до втрати точності або зриву трекінгу.
Для C-band та X-band ризик оцінюється від незначного до помірного.
Для Ка та Ku діапазонів (включаючи абонентські термінали супутникових мереж) ризик помірний — можливі короткочасні втрати пакетів, падіння швидкості та зростання пінгів через різкі коливання загального електронного вмісту іоносфери. Але вплив затяжної події такого рівня на супутники LEO може бути значним і призвести до перебоїв у послугах.

Subscribe now

Starlink PNT — How to Close Pandora’s Box

SkyLinker — Sun, 26 Apr 2026 19:41:32 GMT

The modern technological foundation of human civilization actually rests on various technological pillars. However, connectivity and encryption currently serve as the true key foundation for the vast majority of all tech solutions familiar to us today. SkyLinker has already written about this in the publication “PNT — three letters without which the modern world would stop.”

As is always the case, the importance of this technological foundation leads to very interesting political, economic, and even social dependencies that few people know about. But in reality, it is these factors that shape the planet’s political landscape and even create certain unwritten rules that everyone—from technological pioneers to the leaders of the most powerful countries—is forced to follow.

Starlink PNT - як закрити скриньку Пандори?

SkyLinker — Sat, 25 Apr 2026 15:00:29 GMT

Сучасний технологічний фундамент цивілізації людства насправді тримається на різних технологічних кітах. Але зв’язок та шифрування, наразі є справжнім ключовим фундаментом для левової частки всіх звичних нам сьогодні технологій. Про це SkyLinker вже писав у публікації “PNT — три букви, без яких сучасний світ зупиниться”.

І як це завжди буває, важливість цього технологічного фундаменту призводить до дуже цікавих політичних, економічних та навіть соціальних залежностей, про котрі мало хто знає. Але насправді саме вони формують навіть політичний ландшафт планети, та навіть своєрідні неписані правила, дотримуватись яких вимушені всі — від технологічних першопроходців до лідерів найпотужніших країн.

Геомагнітна буря рівня G2-G5 — вплив на зв'язок 31.03-1.04.2026

SkyLinker — Mon, 30 Mar 2026 15:02:10 GMT

Потужний спалах класу X1.4 в активній зоні AR 14405 (S27E45) стався 30 березня о 06:19 за Києвом (03:19 UTC). Подія супроводжувалася швидким викидом корональної маси (CME) зі швидкістю 1845 км/с. Подія класифікується як Partial-halo CME з прямою геоефективністю.

Згідно з різним моделюванням, прибуття ударної хвилі очікується між 31 березня о 13:40 (10:40 UTC) до ранку 1 квітня о 07:24 (04:24 UTC). Оптимістичний сценарій передбачає рівень геомагнітних збурень G1-G3 (Kp 5.0 – 7.0). Песимістичний сценарій несе екстремальний рівень збурень G4-G5 (Kp 7.0 – 9.0).

Операторам критичної інфраструктури та систем зв’язку рекомендовано перевести обладнання в режим підвищеного моніторингу на період з вечора 31 березня до кінця доби 2 квітня. Заздалегідь підготуйте альтернативні канали зв’язку на випадок нестабільної роботи супутникового інтернету.

Геомагнітні збурення рівня G5 несуть значний ризик збоїв для систем радіозв’язку, систем супутникової навігації та систем супутникового зв’язку в Україні, в діапазонах HF, VHF, UHF, L-band. Для C-band та X-band - ризик високий, для Ka та Ku діапазонів - від помірного до значного.

Subscribe now

Геомагнітна буря рівня G1-G4 — вплив на зв'язок 25-26.03.2026

SkyLinker — Tue, 24 Mar 2026 00:56:47 GMT

22 березня 2026 року о 10:36 за київським часом (08:36 UTC) було зафіксовано надпотужний корональний викид маси (CME) типу «повний гало» (Full Halo). Подія стала результатом тривалого сонячного спалаху класу X1.1 (R3 Strong за шкалою NOAA) в активній області AR14401 (S19W12), розташованій майже в центрі сонячного диска.

Дані космічних апаратів SOHO/LASCO та STEREO A підтверджують формування симетричної ударної хвилі, що рухається безпосередньо в напрямку Землі. Початкова швидкість викиду зафіксована на рівні 1240 км/с, що класифікує цю подію як високоенергетичну.

Прогноз та характеристики:

Impact (Зіткнення): 25.03.2026, очікуваний час ~08:43 UTC (10:43 за київським часом).
Speed (Швидкість): ~1240 км/с.
Confidence (Ймовірність): High (Висока).
Геомагнітний індекс: Очікується рівень G3 (Strong), з можливим посиленням до G4 (Severe).

Враховуючи збурення рівня G2-G3 котрі спостерігались останні три дні у наслідку минулої події, наслідки нової хвилі збурень для низькоорбітальних супутників можуть бути більш відчутними.

Операторам критичної інфраструктури та систем зв’язку рекомендовано перевести обладнання в режим підвищеного моніторингу на період з вечора 20 березня до кінця доби 21 березня. Заздалегідь підготуйте альтернативні канали зв’язку на випадок нестабільної роботи супутникового інтернету.

Геомагнітні збурення рівня G4, означає підвищений ризик збоїв для систем радіозв’язку, систем супутникової навігації та систем супутникового зв’язку в Україні, в діапазонах HF, VHF, UHF, L-band. Для C-band та X-band - ризик від незначного до помірного, для Ka та Ku діапазонів - помірний.

Subscribe now

Геомагнітна буря G1-G3 — вплив на зв'язок в Україні 20-21.03.2026

SkyLinker — Wed, 18 Mar 2026 21:33:46 GMT

18 березня 2026 року о 11:23 за київським часом (09:23 UTC) було зафіксовано потужний корональний викид маси (CME), спрямований у бік Землі. Подія пов’язана зі спалахом класу M2.7 (R1 Moderate за шкалою NOAA) в активній області AR14392 (S16W05), який досяг піку о 08:42 UTC.

Subscribe now

За даними обсерваторій STEREO A, SOHO та GOES, викид класифікується як «частковий гало» (Partial Halo) з вираженою трьохкомпонентною структурою. Початкова швидкість викиду оцінюється у 731 км/с. Попри ознаки дефлексії (відхилення) потоку на північний захід, моделювання WSA-ENLIL підтверджує пряме зіткнення плазмової хмари з магнітосферою Землі.

Початкові геомагнітні збурення від первинної ударної хвилі можливі вже вечором 20 березня після 19:00 за київським часом (17:24 UTC +/- 7 год). Прогнозований рівень збурень G1-G3 (Kp = 5-7).

Операторам критичної інфраструктури та систем зв'язку рекомендовано перевести обладнання в режим підвищеного моніторингу на період з вечора 20 березня до кінця доби 21 березня. Заздалегідь підготуйте альтернативні канали зв'язку на випадок нестабільної роботи супутникового інтернету.

Subscribe now

11 років ув’язнення за закупівлю Starlink для російської армії

SkyLinker — Wed, 18 Mar 2026 14:42:24 GMT

У Латвії суд виніс вирок у справі незаконного постачання супутникових систем зв’язку Starlink до Росії для потреб армії, яка веде війну проти України. Громадянина Азербайджану Алі Халілова засуджено до 11 років позбавлення волі за участь в організованій схемі обходу санкцій та забезпечення російських військових технологічними засобами.

Subscribe now

Про цей, доволі гучний інцидент, ми вже писали раніше — слідство встановило, що група осіб, серед іншого, закуповувала в інтернеті переносні системи супутникового зв’язку Starlink, після чого переправляла їх до Росії. Загальна сума закупівель різноманітних товарів подвійного призначення сягнула близько 200 тисяч євро. Європейський Союз прямо забороняє передачу таких технологій до Росії через їхнє військове призначення.

За даними Служби державної безпеки Латвії (VDD), дії обвинувачених кваліфікувалися за статтями про передачу майна стороні збройного конфлікту, що діє проти територіальної цілісності іншої держави, а також за порушення санкцій ЄС, вчинене організованою групою.

Згідно повідомлення служби новин LTV, у матеріалах справи підкреслюється, що постачання такого обладнання фактично означало сприяння військовим діям Росії проти України та створювало загрозу міжнародній безпеці. Зокрема, передані системи зв’язку дозволяли підвищити ефективність управління підрозділами та координацію бойових дій.

Служба державної безпеки Латвії також зазначає, що подібні схеми є частиною ширших спроб Росії обходити санкції та отримувати критично важливі технології через посередників у країнах ЄС. У зв’язку з цим розслідування щодо інших можливих учасників триває.

Вирок у цій справі демонструє, що участь у постачанні технологій подвійного призначення для російської армії розглядається як серйозний злочин, який тягне за собою тривалі терміни ув’язнення та кримінальну відповідальність навіть у випадку непрямої участі в таких схемах.

Система європейського правосуддя на жаль не є дуже швидкою — виявлення протиправних дій відбулось ще влітку 2024 року. До суду справа дійшла вже у вересні 2025. І лише тепер, у березні 2026 ми побачили винесення першого вироку. Такий термін часу не є чимось нетиповим для таких справ — якість правосуддя інколи вимагає дуже ретельного дотримання законів та правил для відповідних процесів.

Але попри довгий термін, ми маємо тепер наочний прецедент, як підтримка збройної агресії проти України може призвести до покарань із доволі значними термінами ув’язнення. Сподіваємось це стане уроком для тих, хто пробує заробити на закупівлях для військ країни-агресора.

Sudden Death of a Russian Satellite in Orbit

SkyLinker — Sun, 15 Mar 2026 14:40:54 GMT

A few days ago, global media reported a fairly significant event for the satellite communications system of the aggressor state — the complete loss of an important, relatively modern, and powerful telecommunications satellite. SkyLinker has prepared a brief overview of the incident and an analysis of its consequences.

Incident in orbit

On March 4, 2026, at approximately 8:45 a.m. Moscow time, the geostationary satellite Express-AT1 (orbital position 56° East longitude) experienced a sudden failure — an instantaneous shutdown of all systems for unknown reasons. The operator, FSUE “Kosmicheskaya Svyaz” (GP KS / RSCC), reported an “abnormal situation.” All attempts to restore the satellite have failed.

At present, no details or causes of the incident have been reported in the media. Therefore, the specifics of the malfunction and the current state of the satellite’s systems remain unknown. However, the very fact that the satellite has been officially declared lost confirms that Express-AT1 is completely out of service. It is also unknown whether the Russian side still has the capability to control the satellite’s orbit or whether it can move it into a graveyard orbit.

About the Express satellite constellation

The “Express” constellation is the primary geostationary system of civilian communications satellites of the so-called Russia, operated by the state operator RSCC (GPKS). It consists of several series of spacecraft — primarily Express-AM, Express-AMU, Express-80/103, and Express-AT — positioned at various orbital slots above Eurasia. These satellites operate in the C, Ku, and partly Ka bands, providing television and radio broadcasting, broadband satellite internet, corporate VSAT networks, trunk communication channels, and media content distribution across the territory of the former USSR and adjacent regions. In the current configuration of the constellation, satellites of the AM and AMU series serve as the main infrastructure platforms for broadband connectivity and operator networks.

The satellites Express-AT1 and Express-AT2 occupy a more specialized role within this system. They are Ku-band spacecraft deployed at orbital positions 56°E and 140°E respectively, and were created primarily for DTH (Direct-To-Home) satellite television services and signal distribution. Because of this, their role in the Express constellation is not to form the backbone infrastructure for satellite internet, but rather to provide regional coverage and transponder capacity for broadcasting and certain Ku-band services. In practice, they complement the system’s main communications satellites by expanding the available spectrum and orbital positions.

In the geographic distribution of roles, Express-AT1 is oriented toward the European and central part of the so-called Russia, while Express-AT2 mainly covers Siberia and the Far East. Thus, the AT-series satellites serve as an additional Ku-band resource within the Express constellation, providing regional coverage and support for broadcasting services, while the main load of broadband satellite communications in the system is carried by spacecraft of the AM and AMU series.

About the Express-AT1 satellite

The Express-AT1 satellite was created as part of the modernization of the Russian geostationary communications constellation implemented under the Russian Federal Space Program for 2006–2015. It was manufactured by JSC “Information Satellite Systems named after Academician M. F. Reshetnev” (ISS Reshetnev), the primary Russian manufacturer of communications satellites. The project was implemented in a format of international cooperation with Thales Alenia Space (France), which supplied a significant portion of the communications payload and several onboard systems.

The spacecraft was based on the Express-1000H platform — a modification of the Russian Express-1000 satellite platform developed by ISS Reshetnev for mid-class geostationary satellites. This platform forms the structural and power “framework” of the satellite: it includes the spacecraft structure, attitude control and stabilization systems, onboard electrical power systems with solar arrays, thermal control systems, orbit correction thrusters, and part of the onboard control system. In other words, the Russian side was responsible for the mechanical structure, power systems, propulsion, flight control system, and integration of the spacecraft.

The French company Thales Alenia Space mainly supplied the telecommunications payload. This included Ku-band transponders, power amplifiers, antennas, and a significant portion of the radio-frequency electronics that directly generate and transmit communications signals. In many satellites of the Express series from that period, this part of the equipment was based on French or broader European technologies, since they provided higher efficiency and reliability for telecommunications hardware.

Express-AT1

Launched on March 15, 2014
Entered service on April 22, 2014
Designed service life: 15 years (until approximately 2029–2030)
Mass: 1,726 kg
Payload power: ~5.88 kW (according to other sources 5.6–7.6 kW)
Payload: 32 active Ku-band transponders (+8 backup)
Orbit: geostationary, 56°E

According to its official positioning, Express-AT1 was primarily a satellite for direct-to-home (DTH) satellite television broadcasting. Even Eutelsat, under a 15-year contract, leased transponders on it for the Tricolor TV and NTV Plus platforms. In other words, originally and formally it was not a “military satellite,” but a “nominally civilian” high-power Ku-band resource that later began to be viewed as part of the broader dual-use infrastructure of the aggressor state.

Public confirmations of Express-AT1 being used for military communications have not yet appeared in the media. Non-public confirmations of such use remain in the “fog of war.” However, it should also be understood that even the “simple” broadcasting of television channels of the aggressor state is unquestionably part of its information warfare and an element of psychological and information operations.

Technologically, the Express-AT1 satellite makes it possible to provide two-way broadband HTS access to the Internet or service networks for subscribers using typical VSAT equipment. This includes both the familiar satellite dishes with diameters up to 1.2 meters and newer flat-panel terminals with phased-array antennas.

The connection throughput that the Express-AT1 satellite can provide for such equipment: 1–10 Mbps uplink and 10–50 Mbps downlink, using the DVB-S2 / TDMA standard.

Consequences of the incident

The main consequence of the loss of Express-AT1 was the decision to relocate the orbit of the satellite Express-AT2 from 140°E to 56°E, which may take 3–6 months. Naturally, this will also “expose” the eastern region that was previously covered by Express-AT2.

Until the relocation is completed, DTH subscribers of Express-AT1 have no means of restoring services without re-pointing antennas and reconfiguring equipment.

Taking advantage of the situation, the company Eutelsat terminated its 15-year contracts for leasing capacity on Express-AT1/AT2, citing the loss of those capacities. For Eutelsat, these are relatively minor commercial losses while eliminating reputational risks associated with cooperation with the aggressor state. For the so-called Russia, however, this means both the loss of some of the few remaining sources of financing for the satellite constellation and a fairly significant structural change in its service portfolio.

For the satellite communications system of the aggressor state, the loss of Express-AT1 does not currently appear critical. However, against the background of the loss of the ability to use Starlink in the territory of Ukraine, the loss of communications for any number of users in occupied territories is unquestionably viewed positively.

The very fact of limiting the aggressor state’s capabilities for conducting military operations, where satellite communications play a key role, is quite significant. Against the backdrop of the aging current fleet of communications satellites, the failure of each modern satellite is a strategically important incident.

Subscribe now